Співзалежність: Трикутна Історія.
Ще в 1968 році психолог Стівен Карпман описав модель взаємин між людьми. Він розповів про те, що люди майстерно маніпулюють одне одним для задоволення своїх потреб. Позитивного результату від такої ситуації так само мало, як і ресурсів для її зміни.
Це трикутник взаємин, де є Жертва, Переслідувач і Рятівник. Партнери з завидною регулярністю змінюють свої ролі: вони потрапляють у стан безпорадності, проявляють агресію або підтримують і зберігають те, що на їхній погляд потрібно врятувати.
Такі взаємини виснажують, завдають шкоди і заводять у глухий кут. Відносини постійно супроводжуються драмою, яка викликає співчуття та сум.
Як розвивається цей сценарій?
Залежна людина поступово входить у кожну з ролей. Таким чином вона отримує увагу, підвищує самооцінку, знімає відповідальність за те, що відбувається, справляється з почуттям провини, сорому, опрацьовує власні образи та карає за них оточуючих. Подібна історія відбувається і зі співзалежними партнерами, які також перебувають у трикутнику відносин.
Залежна, а також співзалежна людина добровільно грає роль Жертви, її може керувати занижена самооцінка, невпевненість у власних силах, підвищена тривожність, страх перед майбутнім, переживання щодо того, як вистояти перед змінами та новими можливостями. Додатково, роль Жертви дозволяє маніпулювати оточуючими, підкорятися і водночас керувати тими, хто поруч, коли Жертва заявляє про свою потребу в підтримці, наполягає на цьому, вимагає участі у своєму житті.
Виконуючи роль Переслідувача, людина стверджує, що їй усі зобов’язані, оскільки вона має силу. Вона демонструє свою перевагу у всіх аспектах, не дозволяючи оточуючим усвідомити ситуацію та засумніватися в тому, що відбувається. Її оточення не встигає зробити висновки чи прийняти необхідні рішення. Переслідувач, будучи агресором, не зупиняється на досягнутому, порушує межі, принижує, завдає страждань, ігнорує моральні норми та уникає відповідальності за свої дії.
До цієї складної динаміки приєднується Рятівник. Він бере на себе роль месію, вважаючи себе тим, хто має врятувати світ, і припускаючи, що після його втручання все має запрацювати по-новому, ідеально, відповідно до його уявлень. Часто Рятівник відчуває розчарування, коли його зусилля не призводять до очікуваних результатів, а його дії не впливають ні на Жертву, яку він вирішив врятувати, ні на Переслідувача, якому він має намір протистояти.
Як виходити з трикутника?
У своїй практиці я часто стикаюся з проханнями про допомогу в “виправленні” поведінки іншої людини. Зазвичай це формулюється так: “Допоможіть зробити його (її) таким (такою), як мені підходить, і всі інші проблеми вирішаться самі собою”.
На жаль, багато хто знаходився в трикутнику, вивченому Стівеном Карпманом, і грав у ньому певні ролі. Виявляється, кожен має свій домінуючий стан, у якому почувається максимально комфортно, використовує відповідну модель поведінки і має тригери, що запускають певні реакції на ті чи інші обставини.
Однак, з цього трикутника можна вийти, але цей шлях має бути усвідомленим як для залежного, так і для співзалежного члена сім’ї.
Наскільки ефективним може бути індивідуальне консультування?
Результати терапії можуть бути різними:
- Все залишиться, як було.
- Сім’я (пара, стосунки) може розпастися, якщо один із членів прийме рішення про припинення відносин.
- Відносини можуть покращитися, якщо консультуємий почне змінювати свої реакції та вимоги, прагнучи до більш усвідомленого та поважного взаємодії.
Чому важливо бути асертивним?
Асертивність передбачає вміння відстоювати свої права та почуття, не залежати від чужих думок і оцінок, самостійно та відповідально реагувати на ситуації. Це шлях до партнерських відносин, заснованих на взаємодопомозі та підтримці.
Робота з психотерапевтом допомагає розібратися у цих складних ситуаціях. Індивідуальні та групові консультації знижують напругу, дають сили для змін та відкривають нові перспективи.
Поступово людина вчиться вирішувати свої проблеми самостійно. Жертва перестає бути залежною, Переслідувач — агресивним, а Рятівник — нав’язливим. Це і є шлях до здорових, зрілих відносин, де кожен учасник має право на особистісний розвиток і досягнення власних цілей.
Підсумки
Співзалежність — це емоційна залежність одного члена сім’ї від іншого. Значущі відносини неминуче викликають певну частку емоційної прихильності. Однак у здорових стосунках завжди залишається місце для задоволення власних потреб та особистісного зростання, що сприяє збереженню здоров’я та життєвої енергії.
Література:
- Є.В. Ємельянова “Криза у співзалежних відносинах”, 2014.
- Баррі Уайнхолд, Дженей Уайнхолд “Звільнення від співзалежності”, 2015.
- Баррі Уайнхолд, Дженей Уайнхолд “Як вирватися з трикутника драми і звільнитися від свідомості жертви”.