Казкотерапія та кінотерапія як інструменти зміни свого життєвого сценарію: як та чому це працює
Зміни - це те, що рухає світ та людство вперед, і те, за чим приходять клієнти на сесії. Це - основа життя та фундамент майбутнього. Як сценарний аналітик, автор часто працює з запитами щодо змін життєвого сценарію. Клієнти часто самі помічають характерні ознаки деструктивного сценарію у власному житті: коли їх життя наче їм не належить і йде за запрограмованим, досить передбачуваним негативним сценарієм, але змінити цю руйнівну лінію розвитку вони наразі самостійно не в змозі. Процес зміни сценарію починається з його усвідомлення, тож цей перший крок вже є початком подієвого ряду змін, а далі виникає питання “як саме працювати зі сценарієм?” та як бути зі значним спротивом, котрий рано чи пізно активується у терапевтичному процесі. У цій статті автор розповість про екологічні (атравматичні) та водночас ефективні інструменти для цього, котрі доповнюють і розширюють можливості терапії, а також ефективно працюють зі спротивом - казкотерапію та кінотерапію.
Що є життєвим сценарієм на прикладі історії леді Ді
Фундамент для вивчення, аналізу та роботи з життєвими сценаріями було закладено Еріком Берном (2021). Саме Берн працював з “іграми, у котрі грають люди” (Берн, 2021) і описував сюжет кожної класичної гри та той фінал, до котрого рухається людина, якщо не припинить грати за правилами колись несвідомо обрано програми. Зазвичай, це сценарії або з трагічним фіналом, або зі складною та напруженою сюжетною лінією, де “головний герой” наче ходить по колу, повертаючись та проживаючи заново одні і ті ж сценарні патерни - тобто, події та негативні емоції й почуття. Вчення Карла Густава Юнга (2003) про архетипи розширює наше розуміння життєвих сценаріїв і того, як вони визначають майбутнє людини, якщо відбувається захоплення архетипом. Кожен архетип має власну історію та сценарну лінію, котра відтворюється у житті людини наче давно написана пʼєса у театрі. Сучасний термін, котрим послуговується автор, спираючись на ці та численні інші дослідження й праці, є життєвий сценарій.
Життєвий сценарій - це історія, котру ми розповідаємо світові та іншим людям своїм життям. Як принцеса Діана розповіла своїм життям та його трагічним фіналом історію зі свого дитинства, так і ми часто беремо травму за основу сюжетної лінії власного життя. Несвідомо, звісно. Саме тому робота для зміни свого життєвого сценарію є тривалою, непростою і як правило - болючою, але завдяки їй ми отримуємо свободу і вибір, а це - основні екзистенційні цінності, котрі дозволяють жити своє життя, а не відтворювати біль із минулого, таким чином підсилюючи його та поширюючи його на інших - власних дітей, рідних, оточуючих.
Приклад життєвого сценарію леді Ді, про який автор згадує вище, є наступним: ще у ранньому дитинстві принцеса Діана прожила втрату матері, котра одного разу сіла в авто і не повернулась до доньки. Пройшовши непрості сценарні лінії у власному житті - як жінки, матері та дружини, леді Ді зробила з усім світом - символічно, звісно - те ж саме: одного разу вона сіла в авто і не повернулась. Очевидно, що у статті автор пропонує спрощений варіант аналізу, але цього достатньо для розуміння базової механіки, котра керує сценарними процесами: якщо щось не було прожито й пропрацьовано психікою, вона повертатиметься до цього знову і знову. Сценарій повторюється для того, аби бути зміненим, але якщо змін не відбувається, деструктивна динаміка веде до того самого негативного фіналу. Також автор підкреслює саме цим прикладом те, що повторення сценарію - це не лише про те, що донька боїться повторити сценарій життя своєї матері, адже часто це не настільки очевидно.
Як працювати з життєвими сценаріями через кінотерапію та казкотерапію
Кожен запит на роботу з психологом - про зміни, а зміна життєвого сценарію - про обʼєм, масштаб і цілісність. Це може мотивувати, це може лякати, це може бути незрозумілим та дивним, проте автор завжди наголошує: якщо ви прийшли із запитом про якісні зміни свого життя, рано чи пізно ми можемо вийти до теми вашого життєвого сценарію, тому усе, що вас непокоїть - це симптом, і кожен симптом повʼязаний з іншими, утворюючи таку собі взаємозалежну структуру, систему психічних захистів та адаптацій. Усі вони, з одного боку, допомагають вам у повсякденному житті - не зустрічатися із тим, що відчувається як надто складне чи непереносиме, а з іншого - обмежують вас і не допускають до реальних - якісних - змін. Тому якісні зміни - це завжди про роботу цілісну, а отже - про роботу з життєвим сценарієм.
Ми любимо історії - книги, фільми, сторітел у Сторіз (а в дитинстві це казки та міфи) - не просто тому, що це цікаво та пізнавально. І це далеко не завжди “втеча” від реальності та власного життя. Насправді за нашим інтересом стоїть глибший звʼязок: у кожній такій історії ми отримуємо не лише емоції, сенси та дилеми протягом історії й особливо під час її кульмінації, а й також рішення. Ми “закриваємо гештальт”, так би мовити. Але не своїми руками й не ціною власної зони комфорту. Проте психіка отримує “завершеність” і на певний час це діє або як ментальне заспокійливе, або ж як порція мотивація та потужної енергії для новх дій, рішень, або для початку - можливості відчувати.
Наступний вагомий елемент казкотерапії та кінотерапії - це “дружні стосунки” з нашим несвідомим. Що мається на увазі: несвідоме оперує картинками, образами, архетипами, символами, але аж ніяк не словами. Ще Лакан говорив про те, що мова та мовлення суттєво обмежують нас та наші можливості розуміння себе та самовираження (Бенвенуто і Луччі, 2017). З іншого боку, Лакан (Бенвенуто і Луччі, 2017) стверджував, що несвідоме організовано так само, як і мова - звʼязки між елементами будуються за правилами метафори та метонімії. Тому ми працюємо з несвідомим та перед-свідомим матеріалом не напряму - якщо робити саме так, зустрінемося зі значним опором та спротивом, що часто веде до завершення терапії або й до ре-травматизації певним чином. Тому ми працюємо з ним через посередників - через символіку та архетипи, сюжети та візуальну образи. Так наше несвідоме не стресує, не стає у позицію захисту, а розкривається та починає співпрацювати - поступово, але впевнено та ефективно. Це особливо помітно тоді, коли працюємо з казками - вони також “родом з дитинства” і асоціюються з чимось безпечним, приємним, захоплюючим.
Наступний рівень - це дистанція. У роботі з травмою базовим правилом є збереження дистанції, і як кінотерапевт та казкотерапевт автор ефективно цього досягає через роботу з сюжетами та архетипами, уже створеними та прожитими іншими - авторами, акторами, героями, прототипами героїв. Психолог та клієнт у такому випадку - спостерігачі, а з цієї позиції, позиції третього, значно ефективніше працюється. Більше того, коли заглиблюємося у роботу, говоримо про цих героїв, про їх вибір та наслідки, і це створює простір - для обробки, прийняття та інтеграції чи навпаки - для можливостей знайти своє через протилежність, усе, що не клієнта і не спрацює на нього.
Ні, це не самообман і не омана для клієнтів - це свідомий вибір іти в роботу з запитом через такі інструменти. Де потрібно та безпечно - можна будувати звʼязки з життям та реальністю клієнта. Втім, добра частина роботи буде зроблена поза свідомістю - і це розкішний бонус, що буде розпаковуватися й інтегруватися поступово у життя клієнта.
Наше власне життя - це наша основна історія. Тому казкотерапія й кінотерапія є ефективними інструменти для роботи зі своїм життєвим сценарієм через історії інших - і водночас мотивацією творити далі власний сценарій, жити своє життя. Адже на кого б ми не дивилися і про кого би не говорили - ми завжди говоримо про себе і відчуваємо за себе. І це може бути терапевтично, якщо процес організовано правильно.
Висновки
Отже, казкотерапія та кінотерапія є екологічними та ефективними інструментами для роботи зі зміною свого життєвого сценарію. Це можливо завдяки цілісному процесу, можливості зберігати дистанцію, співпрацювати з несвідомим через візуальні образи та метафори, а також завдяки відчуттю безпеки для психіки клієнта. Робота з життєвими сценаріями дає можливість не просто змінити щось окреме у житті, а змінити історію, котру ми розповідаємо світові, і почати жити своє життя.
Список використаних джерел
Бенвенуто С. Лакан сегодня / С. Бенвенуто, А. Луччі. – Київ: Міжнародний Інститут Глибинної Психології, 2017. – 296 с.
Берн Э. Игры, в которые играют люди / Эрик Берн. – Київ: Форс Україна, 2021. – 576 с.
Jung C. G. Four Archetypes / Carl Gustav Jung. – New York: Routledge, 2003. – 206 с.