Порушення контакту з собою. Безтілесні клієнти в психотерапії
«Коли болить тіло - душа не страждає. Коли страждає душа - болить і тіло, і душа, і серце!»
Люди мають однаковий біоповедінковий фундамент. Робота вегетативної нервової системи полягає в тому, щоб забезпечити нам виживання в моменти небезпеки, та процвітання в періоди, коли нам нічого не загрожує. Виживання потребує виявлення загроз та активації режиму самозбереження. Процвітання потребує того, щоб ми могли здійснювати соціальну залученість та взаємодію. Відокремлення тіла від Я є адаптацією до стресових явищ в житті, котрі людина відчуває фізично. Втрачена тілесність являється наслідком досвіду, який змушує «відчужувати» тіло або частини тіла, робить їх нечутливими та відсовує кордони контактування всередину. Це в свою чергу створює певний простір, внутрішній буфер. Таким чином, частина тіла або все тіло виконує функцію регулятора входження в контакт або уникання його через уникання власного тіла. В результаті чуттєвість і переживання себе стає не цілостним, а фрагментованим.
Порушення контакту з собою, «безтілесність» потребує відповідей на наступні питання: коли людина навчилася ігнорувати своє тіло? Це відбулося в ранньому періоді життя ще задовго до того, як вона навчилася виражати свої емоції та відчуття через слова? Чи щось пізніше змусило її відвернутися від власного тіла та ігнорувати його?
У немовляти, яке знаходиться в утробі, вже розвивається нейрофізіологічне сприйняття. Образ життя матері, її відношення до самого факту вагітності, має вплив на ще ненароджену дитину. Після появи на світ та відокремлення від організму матері, дитина починає будувати своє уявлення про тіло та відрізняти «себе» від «не себе». Від батьківської ласки, дотиків, турботи, уваги формується базова довіра, відчуття безпеки та захищенності, закладається фундамент самоцінності, позитивного ставлення до власного тіла та досвід того, який я, яке є моє тіло та як мені в ньому. Поступово, недоліки виховання, складності дорослішання, стреси, що переживаються, у багатьох людей призводять до придушення почуттів і тілесних відчуттів (частіше тих, які негативні, руйнівні або недоречні), втрати глибини переживань, збіднення діапазону емоцій, (або, навпаки, до їх хаотичної і руйнівної інтенсивності). Емоційно значущі переживання "вростають у пам'ять тіла" і фіксуються у ньому. Тіло, закарбовуючи маски і ролі, обрані як способи захисту від важких переживань, набуває "м'язового панцира» (В. Райх), вузлів та зон хронічних напружень, затисків. Вони блокують життєву енергію, емоції, сили, здібності; обмежують рухливість та ресурси життєвості тіла; знижують якість життя та повноцінність самої особистості; ведуть до захворювань та прискорюють старіння.
Будь-які події, що несуть в собі загрозу цілістності, фізичному чи емоційному здоровʼю, автомобільні аварії, бойові дії, фізичне та/або сексуальне насилля є шоковими травмами, які характеризуюються бурною реакцією вегетативної нервової системи та актуалізують примітивні захисні реакції «боротьба-втеча». Емоційна депривація, короткочасні психотравмуючі ситуації - все це позбавляє «тілесності». У деяких випадках, коли людина успішно використала захисні механізми, можна говорити про певне вирішення ситуації. В зворотньому ж випадку невідреаговані емоції та травматичні спогади закарбовуються в тілі.
Такі проблеми як ожиріння, психосоматичні порушення, чуттєве змертвіння, хронічне перенапруження, дефіцит емоційної виразності, головні болі, сексуальні проблеми та тілесні порушення - все це свідчить про те, що наше існування - це існування в тілі. Те, що з нами відбувається, стосується як фізичного стану, так і психологічного. Ми живемо не тільки в роздумах, фантазіях, але й ще рухаючись, приймаючи різні пози, відчуваючи, самовиражаючись.
Відчуження тіла коливається від простого відокремлення себе від тілесних відчуттів (соматичні симптоми) до більш повного відчуження (важкі неврози, анорексія, межові розлади) та до більш інтенсивного розриву з тілом (психози). При найінтенсивнішому відчуженню (психозах) спостерігається відкидання власного єства, коли людина повністю відділяється від своїх тілесних відчуттів (як приклад, самопошкодження з метою полегшення неприємних відчуттів або локалізування внутрішньої тривоги, щоб хоч якось відчути себе чи як спосіб самопокарання). При менш сильних порушеннях сприйняття тіла спотворено або тіло відчувається ніби на певній дистанції, як в стані деперсоналізації. Це можна спостерігати при нервовій анорексії, де присутній сильний розлад тілесного самосприйняття; в невротичній кризі, коли тілесні відчуття існують, але переживаються у відчуженні; та при межових розладах, коли значні «шматки» тілесного Я виявляються поза усвідомленням, що породжує відчуття фрагментарності та періодичних провалів, оскільки людина відчайдушно бореться за цілісність. Люди зі звичайною ступінню тілесної ідентифікації тіло відчувають, але часто не цілком. Це стає очевидним по ставленню до свого тіла, наприклад, як до машини, надмірно тренуючи його, навантажуючи непосильною роботою, балуючи, караючи себе, не відчуваючи сигналів організму про те, що необхідно збавити оберти та відпочитиі т.д.
У багатьох випадках тривоги, депресії, залежностей і розладів харчової поведінки тілесні відчуття клієнта або їх відсутність є єдиними доступними ключами до того, що може бути прихованим або чого уникають. Вони є потенційними дверима до глибинної динаміки проблеми, і завдання терапевта полягає в тому, щоб допомогти клієнту зробити «повідомлення тіла» зрозумілими.
Психічні процеси у людини супроводжуються фізичними відчуттями, наприклад, відчуттям полегшення. Це оцінюється як підтверджуюча ознака введення тіла в дію, тобто воно стає чимось накшталт засобу для досягнення цілі. Тому під роботою з тілом розуміється безпосередній терапевтичний вплив на нього, від якого очікується психічне одужання, полегшення, зміни.
Напрямки тілесно-орієнтованої психотерапії розробляють та пропонують такі методи боротьби з тілесною відчуженістю як робота з емоційно навантаженими блоками в тілі (вегетотерапія В.Райха), біоенергетичний аналіз (А. Лоуен), відновлення структури тіла (рольфінг), підвищення ефективності рухів (техніка Ф.Александера та Фельденкрайза), повернення природної грації та досягнення релаксації з концентрацією на відчуттях (Ш. Сельвер). Практики майндфулнес збільшують усвідомлення поточного моменту шляхом зосередження на думках, почуттях і відчуттях. Полівагальна теорія (С. Порджес) з її поглядом на феномен травми та полівагальні вправи в рамках цієї теорії, , які пропонує Деб Дана, планомірно відкривають адаптивні рівні вегетативної нервової регуляції, змінюють її стан, допомагають підтримувати відчуття безпеки та звʼязку. Досить велика увага тілесності приділяється в гештальт-терапії, де поняття здоровʼя розглядається як цілісне функціонування всіх взвємоповʼязаних аспектів емоцій, пізнання та тіла. Саме тому робота та увага направлена на тілесне усвідомлення, завдяки якому можна виявити заблоковані почуття, що перешкоджають контакту свідомості та тіла, яке і слугує джерелом внутрішніх змін.
Від розуміння ступеню глибини та інтенсивності травматичного досвіду і залежатиме подальша терапія. Варто зазначити, що втрачена ідентичність, тілесність, автономія, здатність довіряти і тд формуються у стосунках з іншими людьми, тому і відновлюватися вони мають також у стосунках. Саме тому уникання та ізоляція ніяк не сприяють одужанню. Робота з тілом не проста, глибока та часто тривала. Лише злагоджений тандем клієнта з психотерапевтом здатний зменшити прояви травми, і робота з тілом чудовий інструмент для цього, оскільки людина може щось приховувати, а тіло - ні.
Основною задачею терапевта тут буде створення простору, де клієнт відчуває безпеку, прийняття. Сама робота базується на ресурсуванні клієнта - людина без ресурсу не має психологічної готовності, стійкості та гнучкості для не простої внутрішньої роботи. Фізичний, духовний, психологічний, міжособистісний ресурс - це запорука успішного лікування. Заохочення до саморефлексії та обовʼязкове повернення відповідальністі за відчуття у власному тілі (клієнт може спочатку говорити: «Я помічаю напруження в плечах…» і з часом гарним показником буде заміна цьому висловлюванню на слова: «Я напружую плечі», не «Я помічаю розслаблення в руках», а «Я розслабляю руки»). Це буде одним із важливих кроків до повернення відповідальності клієнту за його відчуття. Неспішність в роботі, всестороння підтримка, налагоджування контакту з собою через фізичні навантаження, масаж, йогу, танці, догляд та турботу за тілом є дуже дієвими у роботі з безтілесними клієнтами. Але найключовішим буде визнання та підтвердження терапевтом того, що клієнт Є: «Ти є. Я тебе бачу. ТИ Є». Усвідомлення самого цього факту є надзвичайно терапевтичним для клієнта та слугує важливою потужною відправною точкою на шляху до себе та власної тілесності.
Список використаних джерел:
- Телесный процесс. Работа с телом в психотерапии / Автор: Кепнер Дж., Издательство: МГИ. - 300 с.
- Дана Д. Поливагальная теория в психотерапии: Пер. С англ. - К.:Мультиметод, 2021.- 328 с.
- Психологічна травма та шлях до видужання: наслідки насильства - від знущань у сімʼї до політичного терору [Текст] : Д-р Джудіт Герман; переклад з англ. Оксана Наконечна, Олександр Шлапак. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2022. - 424 с.
- Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому / Бессел ван дер Колк; пер. З англ. А. Цвіри. - Х.: Віват, 2024.- 624 с. - (Серія «Саморозвиток», ISBN 978-966-942-827-1).